«Індія починається з того, що сняться сни про виправу на схід. І вони сюжетні, вони — наче фільм, по якому блукаєш героєм-зухом. Просто чуєш сурму або ґонґ, або дзвін води, або голос, який шепоче: “Устань і йди!”, але ти не певен, чи серцем почув чи вухом». Кажуть, що Індію або приймають одразу, або ж не приймають узагалі. Ми почули Індію своїми серцями й одразу ж прийняли її. Прийняли всю і цілком – не тільки Тадж Махал, Червоний форт, храми Камасутри чи Палац вітрів, а й оте забуте сільце десь на пів дорозі на Варанасі, як і тих її мовчазних всюдисущих священних корів чи боязливий доторк якоїсь індійської дитини, чи насамкінець кислуватий запах рибальського поселення на Гоа. У наших вухах ще й досі звучать «бібікання» її тук-туків, безнастанний лагідний гамір її вуличок, що так схожий на прибій Аравійського моря. З певністю можемо ствердити, що відтепер Індія з нами назавжди. Зрозуміло, індійські враження не були б такими захопливими, якби не блискуча організація туру від «Феєрії мандрів», за що окрема подяка менеджеру «Феєрії» Анні Кривцовій і нашим незабутнім гідам – Олександру Третяку (бурхливі оплески!) і Шараду (намасте, Шарад). Іра та Борис Щавурські