Одного разу поїхав до Ірану один український мандрівник. Тільки він ступив на землі перські, як підійшла до нього жінка, закутана в ізар з мусульманського шовку, золотою ниткою гаптований і парчею облямований. Жінка відкинула покривало, і з-під нього показались карі очі та чорні вії, і шляхетний вигляд вона мала. У таку можна закохатись навіки, подумав мандрівник.
— Бери свою валізу, — сказала вона мандрівнику напрочуд ніжним, м’яким голосом, — і ходімо зі мною…
Тільки-но він це почув, відразу ж ухопив свій кошик, вигукнувши: «О благословенний день удачі!». І пішов за дівчиною, маючи надію, що вона покаже, що варто відвідати в Ірані.
Аж ось вони зупинились біля брами величезного міста, і виявилось, що то серце Ірану — Тегеран. І побачив він Музей давньої історії, і дух перехоплювало від пишнот шахської скарбниці, і намагався він дотягнутися до різьблених стель Голестанського палацу. Аж поки не покликала його дівчина і не сказала: «Ходімо далі». І подались вони в дорогу, далі мандрувати Іраном.
І пристанули біля іншого міста, що називається Кашан. Роздивлявся там наш мандрівник комплекс Фіна й знахідки в курганах Сіалк, які розповідали про те, що цей регіон був центром цивілізації за доісторичних часів. І побував він у живому музеї культури — селищі Аб`яне.
— Гайда, тубільцю, далі!
Дістались вони до іншого міста, де городяни наввипередки почали демонструвати перлину всієї давньої Персії — Ісфахан. Роздивлявся він і Мейдан Нахш-е Джахан, з палацом Алі-Капу, мечетями Імама і Шейха Лотфоллаха, з базаром і лавками.
На п'ятий день чоловік запитав: "Що ж буде зі мною далі, куди ти мене ведеш?". Дівчина ж сміялась і казала: "Набав кроку й не розбалакуй. Дістанеш те, що тобі належить, якщо дозволить Милосердний".
Проїжджали вони найкрасивіші мости на річці Зайєндеруд і місто Мейбод, допущені були до гробниці Великого Кіра (Куроша) — засновника ахаменідської династії, бачили Пасаргад — першу столицю Ахаменідів, Персеполіс і Некрополіс — кладовища ахаменідських правителів.
А потім ходили шляхами великих поетів Хафіза і Сааді в Ширазі — серці перської культури й відвідували комплекс Вакіль (мечеті, лазні, базар і цитадель), аж поки не дійшли до саду епох.
Ходили вони Іраном 1000 і дев'ять ночей. І в останню ніч дівчина сказала:
— Відсьогодні ти наш наближений. Далі — знатимеш сам, що робити. Повертайся до себе.
Повернувся чоловік додому і побачив, що чекають його тисячі туристів, які вже чули про його пригоди і готові їхати за ним до Ірану разом із «Феєрією».
