Попри строкатість - Індонезія напрочуд толерантна країна
— 17 тисяч островів — навіть уявити важко, — сказав я. — Як же так сталося, що один із них — Балі — відомий в усьому світі. Дехто навіть думає, що це окрема країна.
— Так історично склалося. В Індонезії почергово змінилося кілька панівних релігій. Коли із заходу прийшов іслам, він крок за кроком рухався через острови Суматра і Ява на схід, витісняючи індуїзм. Врешті на початку XVII століття індуська аристократія (королівські сім’ї, священики, майстри ремесел) перебралася на острів Балі, де й зберегла свою віру і свій спосіб життя. Проте слід пам’ятати, що індуїзм, який нині практикують на Балі, відокремився від основного напряму понад 500 років тому, тож він досить сильно відрізняється від того, що можна побачити в Індії. Скажімо, на острові також збереглася кастова суспільна система, але в дуже м’якій формі. І в ній відсутня найнижча ланка — каста недоторканних.
— Чому острів такий популярний серед туристів?
— Для світу Балі відкрили європейські художники, які поселилися там у 1930-х. Вони створили образ «острова богів», на якому, мовляв, кожен житель — художник. А наприкінці 1960-х на нього натрапили хіпі (до речі, на Балі офіційно дозволені галюциногенні гриби). Їхали переважно австралійці, оскільки їм найближче до острова. Вони й спровокували туристичний бум і розбудову туристичної інфраструктури.
Поки Пак Агус розповідав, прозвучало нове оголошення мовою бахаса індонезія. «О, нарешті наш рейс», — сказав мій друг, і ми рушили на посадку, аби через півтори години зійти на цей дивовижний клаптик землі, загублений у тропічних морях.
Люди і боги острова Балі
Цей клаптик суші дуже легко сплутати з раєм — білосніжні пляжі, тропічна рослинність, непрохідні джунглі, рисові тераси, згаслі вулкани, тисячі індуїстських храмів і нескінченні фестивалі, що плавно змінюють один одного. Індонезійці називають його «островом богів». Стародавні легенди говорять, що саме природна краса місцевих пейзажів підкорила серця небожителів, і вони обрали острів місцем свого життя і відпочинку.
Туристи, які вже скуштували райських принад Балі, називають його і «перлиною тропіків», і «островом тисяч храмів», і «краєм посмішок та танців», і «царством щастя». Однак якими б епітетами не нагороджували цей райський куточок — вони не здатні передати те захоплення, яке переживають туристи, вперше ступивши на землю острова. Все це дозволяє Балі міцно триматися серед найпопулярніших курортів світу.
17 тисяч і один острів
— Таке трапляється, — сказав мій індонезійський друг Пак Агус, коли ми вчергове почули, що наш рейс на острів Балі відкладається. Ми сиділи в аеропорту Джакарти і сумними поглядами проводжали літаки, що злітали. — Знаєш, Індонезія складається з 17 тисяч островів, — продовжив він. — За таких умов найкращий зв’язок між віддаленими островами — повітряний. Через величезну кількість рейсів та перевантаження ліній і стаються такі затримки.
І краплину кави — надприродним силам...
Скажімо, ну як можна не дивуватися, коли ви дізнаєтеся, що:
* балійці не дозволяють дітям торкатися землі в перші півроку життя, оскільки новонароджені вважаються богами, посланими з небес, а богам не до честі повзати по підлозі. Тож у цей час дітей носять на руках і боготворять, як небожителів. Після пишної церемонії дитину ставлять ніжками на землю, і вона нарешті стає однією з людей;
* більшість острів’ян дають своїм дітям одне з чотирьох імен, незалежно від того, хлопчик це чи дівчинка: Вайян, Маде, Ніоман, Кетут. Дітей учать будь-які труднощі й незручності зустрічати з сяючим обличчям та широкою посмішкою;
* коли дитина досягає повноліття, їй... підпилюють зуби. Таким чином вона позбавляється своєї тваринної сутності, оскільки на острові найгіршими якостями людини вважаються грубість та тваринні звички, найкращими — витонченість та гарний вигляд;
* впродовж життя людина тут проходить через складні обряди, аби захистити душу від 108 пороків, серед яких — насильство, крадіжки, лінощі і брехливість;
* балійці вірять, що зло — така ж сторона життя, як і добро, але важливо, щоб між ними зберігався баланс. А злі духи добріють, якщо їх вчасно «підгодовувати». Тож коли житель Балі п’є, скажімо, каву або газовану воду, кілька крапель він проллє на землю, щоб поділитися як із добрими, так і з лихими надприродними силами.
Художня галерея в джунглях
Рано чи пізно перед кожним туристом постає питання, куди поїхати, що ще побачити? Вибір «турів» на Балі широкий, але в шанувальників мистецтва один маршрут — в Убуд. Це містечко, яке вже 80 років є культурною столицею острова, розміщене серед мальовничих гір, непрохідних джунглів, рисових терас, індуїстських храмів, гірських річечок та струмочків. Не дивно, що саме художники першими оцінили всю красу цієї місцевості.
У середині 1930-х років на острові поселилися німці Вальтер Шпіц та Рудольф Боне, заснувавши тут спілку художників «Піта Маха». А їхній колега Мігель Коваррубіас, створивши картину «Острів Балі», вже в ті часи привернув увагу світу до цього дивовижного куточка планети. До честі європейців — вони не лише малювали, а й займалися, так би мовити, «творчим місіонерством». Зауваживши в балійців загострене почуття прекрасного (тут дуже цінують красу — як жіночу, так і чоловічу) та неабиякий художній хист, вони відбирали серед острів’ян найталановитіших підлітків і навчали їх живопису. Врешті з роками їхні вихованці модернізували народне мистецтва краю та навчилися миттєво реагувати на все нове у світовому мистецтві. Тож нині, як свідчать фахівці, кількість художніх напрямів, які практикують на Балі, не піддається підрахунку.
Сьогодні Убуд — мистецька Мекка. Сюди «на прощу» їдуть не лише художники, а й відомі політики, артисти, спортсмени, письменники. Про цей край написано сотні книжок та знято десятки фільмів. А шанувальникам малярства, яким усе ж таки вдається дістатися на цей індонезійський край світу, непросто — «роботи» тут на кілька днів, адже вулиці міста — суцільна малярська галерея.