«Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох» – говорив свого часу Редьярд Кіплінг. Однак історія кінця ХХ століття похитнула справедливість цієї тези. Дійсно, не міг же письменник передбачити наслідки такого явища, як глобалізація.

Історично Сінгапур майже півтора століття перебував у сфері впливу Лондона. При всій суперечливості британського колоніалізму варто визнати: британці скрізь впроваджували технічні і соціальні досягнення метрополії: від організації пошти до структури парламенту, від військового порядку до системи освіти. Кожна постколоніальна територія скористалася британським спадком по своєму. Якщо в Австралії чи Новій Зеландії переселенці збудували країни-дублікати Англії, то в Сінгапурі британський досвід наклався на східний менталітет. І з того вийшов… перший азіатський тигр.

Якщо арабські країни піднялися з піску завдяки дармовим нафтовим доларам, то тут багатство накопичено завдяки кропіткій праці. Країна-місто перебувала ще під британським наглядом, коли 1959 року до влади прийшла Партія народної дії на чолі з успішним адвокатом Лі Куан Ю. У навколишніх країнах палали війни (В’єтнам) та проводилися жорстокі соціальні експерименти (Китай, Камбоджа), а Лі Куан Ю, маючи за плечима університет Кембриджа, взявся перетворити Сінгапур у розвинену країну.

Сьогодні, прогулюючись серед безлічі хмарочосів і позираючи на блиск вітрин, неможливо уявити той спадок, який дістався новому керівництву країни. Але історія безстороння: «У халупах із дощок, покритих пальмовим листям, проживало 65% сінгапурців, які займалися рибальством, а іноді й піратством. 40% населення не вміли ні читати, ні писати. Державний апарат пронизувала корупція, бізнес контролювали мафіозні «тріади». Навіть воду і будівельний пісок завозили з-за кордону».

Спроби щось змінити у країні наштовхнулися на корупцію та відсталу економічну систему. Лі Куан Ю чудово розумів, про що йшлося. «Корупція – одна з рис азійського способу життя. Люди відкрито приймають хабарі і це – частка їхнього життя, – констатував він і одразу визначив орієнтир, від якого не відступився: – Найголовніше – мати чисту центральну владу. Якщо люди нагорі не є прикладом моральних стандартів, які вони впроваджують на нижчі рівні влади, щось зробити дуже важко».

Корупція має різні форми: хабарі, дарунки, розкрадання бюджету, шантаж, зловживання службовим становищем. У політиці – купівля голосів, незаконні надходження до виборчих фондів, лобіювання інтересів у парламенті шляхом підкупу. Щоб убити такого багатоголового дракона, була вироблена «логіка боротьби проти корупції». «У мене непохитний характер. Якщо я переконаний у чомусь, досягатиму мети, вкладаючи в справу всього себе, навіть коли відчую, що всі  проти мене, а земля тікає з-під ніг», – не приховував рішучості Лі Куан Ю.

Із «логіки боротьби»

 «Найпростіший спосіб зупинити корупцію – мінімізувати можливості чиновників діяти на власний розсуд, тобто зменшити кількість підписів під документами».

У країні максимально спростили процедуру прийняття рішень і усунули можливість подвійного прочитання законів, встановили для всіх зрозумілі, прозорі правила з мінімальною дозвільною системою, ліквідували зайві адміністративні бар'єри для розвитку економіки.

«Неминучість покарання – перший стримуючий корупцію чинник. Заходи повинні стосуватися обох сторін: і тих, хто дає хабарі, і тих, хто їх бере. Ні міністр, ні член парламенту – не може стояти вище за закон».

Для контролю створили спеціальний орган – Бюро з розслідування корупції у вищих ешелонах влади, керівник якого безпосередньо звітував перед прем'єр-міністром. Ніхто не міг втрутитися у розслідування. Коли на хабарництві спіймали міністра національного розвитку Де Цзінвана – то після серйозної розмови з Лі Куан Ю винуватець пішов додому і... наклав на себе руки.

«Лідери повинні подавати особистий приклад бездоганної поведінки, щоб підтримувати свій моральний авторитет, необхідний для боротьби з корупцією».

Розслідування проводилися навіть проти родичів глави держави. Викритих чиновників засудили до смертної кари або багаторічного ув’язнення; дехто з них покінчив життя самогубством або втік із країни. Були жорстоко придушені «тріади» – мафіозні угруповання. Страти корупціонерів і мафіозі продемонстрували серйозність намірів влади.

«Зарплати повинні відповідати ринковому рівню»

Лі Куан Ю зазначав: «Було б нереалістично чекати, що талановиті люди пожертвують своєю кар'єрою і сім'ями заради суспільства, яке часто не цінує їхніх зусиль. Ми вирішили платити державним службовцям зарплати, які вони могли б заробити в приватному секторі. Якби країною керували не кращі фахівці, наша історія закінчилася б посереднім урядом, незадовільною грошовою політикою і корупцією». На посади суддів запросили кращих юристів, яким підвищили зарплати до кількох сотень тисяч доларів на рік. А міністрам і вищим посадовим особам платили ставку на рівні успішних приватних адвокатів і банкірів. Сьогодні прем'єр Сінгапуру – найбільш високооплачуваний державний службовець у світі (на другому місці – президент США).

 «Державні посадовці повинні щорічно звітувати про своє майно і активи. Прокурор має право перевіряти будь-які банківські рахунки осіб, підозрюваних у корупції».

Згідно з рейтингами міжнародної організації  Transparency International, Сінгапур – одна з найменш корумпованих країн світу.

«Боротьба з корупцією, верховенство закону і прозорість економічних умов дуже цінуються міжнародними інвесторами».

Не секрет, що корупція стримує інвестиції, уповільнює економічне зростання, спричиняє бідність й істотно обмежує можливості боротьби з нею. Щоб побороти бідність, країна потребувала іноземних інвестицій: «Ми просто зі шкури лізли, аби залучити в нашу країну кошти і виробництво», – згадував Лі Куан Ю. 1968 року до Сінгапуру прийшли перші американські компанії, які заклали фундамент високотехнологічної промисловості Сінгапуру.  Нині країна – провідний виробник електроніки у світі.

З карликів у гіганти

Коли Лі Куан Ю став прем'єр-міністром Сінгапуру, йому було лише 36 років. Свій пост він обіймав 31 рік (1959–1990), перетворюючи залізною рукою країну-карлика у економічного і соціального гіганта.

«Найбільше нам потрібні стабільність, визначеність і безпека, – казав він. – Демократія не працює в умовах хаосу. Закони не діють, коли немає порядку. Важливо пам'ятати, що для створення політичної конкуренції і вільних ЗМІ потрібно, аби 40–50% населення належали до середнього класу, тобто мали щомісячний дохід до п’яти тисяч доларів і добру освіту. Скажімо, на Філіппінах освічених людей з нормальними доходами лише 15%. І що з того, що країна має вільну пресу. Там же панує цілковитий безлад, щодня вибухають скандали».

Лі Куан Ю сформував середній клас не лише завдяки підвищенню доходів населення, а й за рахунок програми будівництва доступного житла, забезпечивши кожному громадянинові частку в багатстві країни. Він створив суспільство домовласників, а не орендарів житла: «Це робить людей патріотами. Батьки повинні мати той отчий дім, який захищають їхні сини, служачи в армії Сінгапуру. Якщо в сім'ї солдата немає свого будинку, він не захищатиме майно заможних».

Крім того, не забували і про роль освіти: «Ми відбирали і відправляли кращих випускників наших шкіл до провідних університетів Великої Британії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Німеччини, Франції, Італії, Японії, США. Ми виростили власних підприємців, які заснували процвітаючі компанії», – зазначав лідер країни.

Щоправда, правозахисні міжнародні організації критикують Сінгапур за порушення прав людини, диктат правлячої партії, обмеження свобод. Але у колишнього керівника Сінгапуру своя думка: «Західні журналісти вважають, що ми маємо бути абсолютно такими, як вони. Однак у нас інше історичне минуле й інші соціальні цінності. Саме вони й сприяли швидкому зростанню економіки. Так, у нас  впроваджена смертна кара. Але якби ми її не мали, то стали б центром злочинності та перехрестям світової наркоторгівлі».

За роки незалежності Сінгапуру ВВП на душу населення зріс з 400 доларів до майже 28 тисяч. Країна є четвертим у світі фінансовим центром після Лондона, Нью-Йорка і Токіо, а також найбільшим науковим центром Південно-Східної Азії. Британська «залізна леді» Маргарет Тетчер недавно зізналася: «Перебуваючи на посаді прем'єр-міністра, я читала і аналізувала кожну промову Лі Куан Ю. Він уміє розвіяти пропагандистський туман і гранично ясно висловити свої погляди на головні проблеми сучасності та шляхи їх розв’язання. Він жодного разу не помилився».

Сьогодні у східній Азії, що не країна – то тигр. Але «шинель», з якої вони всі вийшли, – крихітний клаптик землі на півдні Малайського півострова всього за 136 кілометрів від екватора. До речі, у перекладі слово «Сінгапур» означає «Місто Лева», тобто по нашому – Львів.