Якщо ви мандруєте автобусом, то Данія починається з Ересунського мосту, що перекинувся від Швеції до Данії. Табличка з написом «Danmark» на тлі зірочок Євросоюзу посередині мосту — ось і весь кордон. Цей ланцюжок єднання через Балтику завдовжки 16 кілометрів цікавий тим, що його збудували на штучному острові, і частину мосту «заховали» в тунелі. Їдеш собі в напівтемряві, а над тобою пливуть кораблі...

У Данії нарікати на погоду заборонено указом королеви. Так жартують жителі цієї країни і вже серйозно уточнюють, що насправді кепської погоди не буває, є невміння вибирати одяг. На одному з будинків у центрі Копенгагена — своєрідний маяк для тих, хто покладається на синоптиків. Якщо «чергує» бронзова дівчина на велосипеді — буде сухо, її «колега» під парасолькою — чекай дощу. Центральна Ратушна площа невелика, але на ній двічі збиралося понад 100 тисяч людей. Вперше — 1945 року, коли Данію звільнили від фашистів, і вдруге — 1992–го, коли збірна країни виграла чемпіонат Європи з футболу. Золотий барельєф засновника Копенгагена єпископа Абассалона охороняють статуї вікінгів, які тримають у руках старовинний музичний інструмент — лури. Якщо на площі з’явиться бодай одна людина, що сплатила геть усі податки, лури заграють.

Тут інше повітря. Можливо, тому, що густо замішане на морському бризі. Щоб відчути Копенгаген «на подих», можна неспішно пройтися найдовшою в Європі пішохідною вулицею Строгет із її крамничками і кав’ярнями, а потім непомітно збитися з маршруту і... зробити великі очі перед круглою вежею. Пам’ятаєте казку «Кресало»? Так от, саме цю вежу Андерсен мав на увазі, коли писав про собачі очі одного з трь­ох цуциків, що вигулькнули з-за рогу. Але не захоплюйтесь занадто казками, тому що так само несподівано на вулицях данської столиці можуть вигулькнути велосипедисти. Звісно, вони мають свою доріжку і дотримуються правил дорожнього руху, але обачність мандрівнику не зашкодить. До слова — на велосипедах у Данії їздять усі. Діти до школи і бабусі до кав’ярні, ділові люди до офісу і лікарі на виклик. Малюки допитливо визирають із причіпних візочків, коли їхні мами рулять у справах. Не країна, а суцільний велотрек.

Копенгаген — місто красиве й архітектурно вишукане. Його хочеться повністю «запакувати» в пам’ять фотоапарата. Чудові панорамні фото можна зробити під час прогулянки копенгагенськими каналами. Біля гавані усі туристи світу знайомляться з Русалонькою. Хоча – це не так просто, оскільки натовп бажаючих сфотографуватися з символом Копенгагена ніколи не зменшується. Кажуть, якщо погладити цю бронзову дівчину з хвостом — станеш щасливим. Де зараз той оптиміст, що кинув свого часу цей «клич»? Бідолашну статую так зачовгали в черзі за щастям, що вона здається навіть трохи сумною. Крім того, з неї постійно збиткуються вандали, обливаючи фарбою, відриваючи голову й руки.

Копенгагенську «статую свободи» поставили тут 1913 року на замовлення Якоба Крістіана Якобсона. Він був закоханий у балерину Еллен Прайс, виконавицю ролі Русалоньки — на початку минулого століття казка Андерсена була шалено популярною в Данії, її активно ставили на театральних сценах. Але скульптору Едварду Еріксену вдалося скопіювати лише обличчя балерини, тіло ж довелося «запозичити» у власної дружини, яка виявилася більш посидючою, ніж муза Якобсона. Якобсон, до речі, став знаменитим пивоваром і меценатом. Подейкують, що, таємно пробравшись до Баварії, поцупив там кілька штамів пивних дріжджів, а далі ввімкнув власну фантазію і... Так це чи ні, достеменно не відомо, але пиво Carlsberg, назване Якобом Якобсоном на честь сина, данці нині не лише успішно експортують, а й із задоволенням смакують самі. Підтримують у такий спосіб і вітчизняного виробника, і власну культуру, адже нинішні власники пивоварні послідовно продовжують меценатські традиції.

Скульптуру Андерсена копенгагенці не помічають — звикли. Але туристи — як діти: активно фотографуються з пам’ятником письменнику в центрі столиці, вмостившись на коліна до бронзового Ганса Крістіана. У місті є кілька будинків з меморіальними табличками казкаря. Андерсен написав 156 казок, що помістилися в три томи. Його твори на другому місці у світі за кількістю перекладів і поступаються лише... Біблії. Погодьтеся — факт промовистий. Сьогодні з’ясовується, що в дитинстві ми, на жаль, читали Андерсена в жахливому перекладі: оригінал так упереджено «рихтували» численні комісії освітніх міністерств, що зникла багатогранність прози письменника. Згадайте Герду, яка шукає свого Кая. У радянському перекладі їй допомагають віра у світле майбутнє і твердий характер. А в Андерсена вона весь час молиться... І в завірюху, і в страшний холод тільки ангели захищають і зігрівають це тендітне дівча з казки «Снігова королева». Але до радянських дітей ті ангели «не долітали»...

Данці люблять свою історію, залюбки відвідують художні виставки і музеї, замки. Впадають у вічі незвичайні дорожні знаки — таблички з квіткою. Ними позначено так звані «маршрути маргариток», які започаткувала нинішня королева Маргрете ІІ, об’єднавши, на думку Її Величності, найцікавіші визначні місця країни. До речі, свою королеву данці обожнюють за демократизм: Маргрете дозволила синові одружитися за покликом почуттів, а не блакитної крові. 67–річна королева разом із чоловіком перекладає книги, малює. І хоча авторство книжкових ілюстрацій прикривають псевдонімом, усі данці знають, чиїх рук це справа. Маргрете ІІ затятий курець. Вірнопіддані данського королівства благають її покинути цю шкідливу звичку і цим показати гарний приклад нації, але вона відбувається поблажливим: «Та досить вам, ми ж не в Іспанії».

«За порадою королеви» туристи відвідують собор Роскіллє ХІІ століття, знаменитий пантеоном данських королів, із розкішним вівтарем і колоною, на якій монархи всіх часів і народів мірялися зростом. Далі усі прямують у замок Фредеріксборг — нині це Національний музей історії, де завжди багато відвідувачів, особливо дітей. Цю красу родом із ХVІ століття данці відродили після страшної пожежі 1859–го за меценатської підтримки родини Якобсонів. Картини, меблі, справжнє королівське начиння — милуватися замком можна кілька днів без перерви на обід.

Ще один туристичний об’єкт, який неможливо оминути – замок міста Ельсінор, де Вільям Шекспір поселив свого Гамлета. Хоча прототип шекспірівського героя, що розмірковує над вічним «бути чи не бути», насправді жив в іншому місці Данії — на острові Ютландія. Та Ельсінор (справжня назва Кронборг) за часів Шекспіра був найвідомішим замком, отож письменнику довелося «згрішити» проти історії.

Замок — химерний і загадковий. Особливо фатальним він здається за похмурої погоди на тлі бурхливого моря. Кажуть, сам автор «Гамлета» тут ніколи не бував, але це деталі... Нині на подвір’ї замку театральні трупи ставлять шекспірівську трагедію. Традиції вже понад 70 років, а вперше роль Гамлета на цій сцені просто неба виконав англійський актор Лоуренс Олів’є.

Можливо, сьогодні Гамлет змінив би свою думку, впевнившись, що в данському королівстві насправді все гаразд. Країна розвинених технологій і високого рівня життя, Данія щиро піклується про своїх громадян. Багато бюджетних коштів витрачається на освіту, данці мають безплатну медицину і достойне пенсійне забезпечення. Щоправда, їм доводиться сплачувати високі податки (від 38 до 58 відсотків), але середня зарплата тут складає 25 євро за годину. В житті данці мінімалісти. Навіть на роботі віддають перевагу простому одягу, їхні кулінарні уподобання прикуті до бутербродів, вкрай рідко готують суп і барбекю. «Ми їмо тільки для того, щоб злегка зарядитися енергією», — кажуть вони. Щоправда, мають одну «приховану пристрасть» — солодощі: кондитерські у Данії ніколи не порожніють. А ще данці п’ють... підігріте пиво і люблять організовувати корпоративні вечірки, на яких колеги, «розворушені» пінистим напоєм, мають змогу відверто зізнатися, хто про кого що насправді думає. Кажуть, практика дієва, люди після таких посиденьок розслабляються і не тримають каменя за пазухою. А взагалі, тутешні жителі прагнуть, аби все було «хіггелі». Це слово означає душевний спокій. І, здається, не лукавлять, коли на запитання «Як справи?» простодушно посміхаються: «Хіггелі...»