5 місяців 8-річної війни, що триває століттями…
Лютий, що не закінчується навіть в липні…
Масштаби болю та ненависті, що здатні проковтнути ввесь світ…
Стільки страхів, переживань, невідомості, нерозуміння, гніву, який притискає до землі, ми ще ніколи не відчували.
Миті безпорадності і підйому, як синусоїда, – то вгору, то вниз.
Ще тиждень, ще кілька, може місяць, до кінця весни, літа, осені..?
Так, це все дуже добре знайоме кожному із нас.
Та разом з тим, з повномасштабною війною, ми остаточно усвідомили свою цінність як нації, значення того, що маємо, і тих, хто поруч, і хто дуже далеко. І так з Півночі до Півдня і зі Сходу на Захід України.
Ми усвідомили яка дорогА наша земля, який сильний наш народ, які безстрашні наші воїни-герої, які цінні наші мрії і яка незламна наша віра.
В одну мить система самоідентифікації спрацювала на «відмінно». Ні, ми «не братні народи», «не сусіди», «не менший брат». НІ! Ми – повні протилежності з ₚашистами: Світло і темрява, Добро і зло, Правда і кривда.
Як виявилося, найважливіші речі – зовсім не речі.
Як виявилося, найпотрібніше (життя, люди, почуття) – завжди були з нами, а ми шукали інші сенси.
Як виявилося, чужі можуть стати близькими (коли приймають, як своїх, допомагають).
Як виявилося, невідомі, яких ніколи не бачив, і навряд вийде, можуть покласти за тебе, за твоїх близьких і майбутнє своє життя, віддавши все натомість.
Ми за лічені дні збираємо шалені суми на екіпірування для наших бійців і на зброю. Ми за мить приймаємо рішення стати комусь найближчим і підтримати, як самого себе. Люди, нас не здолати!
За ці скажені 5 місяців 8-річної війни, що триває століттями, ми навчилися менше засуджувати своїх, більше приймати, не бути байдужими, не здаватися, вірити, допомагати, довіряти, дякувати і жити в нових реаліях.
«Поза політикою» – такого поняття вже не існує. Бо вона стала нашою реальністю.
Ми зрозуміли, що Європа завжди була у серці України, мова зараз не тільки про географічний центр, а про наше світосприйняття.
Сьогодні українці своїми тілами, життями та мріями закривають Світ від орків-ₚашистів-нелюдів. І якщо хтось скаже, що нас мало підтримують, – не вірте. Так, хотілося б більше – факт. Але Велика Британія, Польща, Канада, Франція, США, Німеччина …– з нами!
Ласим шматком Україна для ₚосії була споконвіку. Бо коли не маєш свого – підступно жаданим стає кожен шматочок чужого: наші землі, люди, мова, культура, розуми.. Це почалося не у 2022-му, не у 2014-му, а – сотні років тому.
«Сісти за стіл перемовин», «поступитися задля майбутнього», «тимчасове заморожування конфлікту» – не наш сценарій. Наші хлопці і дівчата на передовій, наші воїни, яких не стало, тисячі тих, хто втратив близьких і дім, ніколи не погодяться на подібне. Кожен втратив своє у цій підступній війні. І українцям випала доля відтяти голову «ₚашистській гідрі»: за свою неньку Україну, за Грузію, за Фінляндію.. за Європу.. за світ!
Ми зараз воюємо не лише за території та незалежність. Не втратити себе у війні – завдання з «зірочкою»: не здатися, не вигоріти, не зачерствіти, не втекти, не знецінити…
Все буде Україна! Так вже є! І чим далі тим більше нам треба гуртуватися, тим більше варто підтримувати нашу армію. Робити це, хто як вміє: донатити, працювати і платити податки, розвивати українське, готувати сухпаї, плести сітки, підтримувати сусідку, в якої чоловік у «пеклі» …боротьба триває на всіх фронтах.
Ми вистоїмо! Ми вичавимо «цей гнійник» у вигляді ₚосії на карті світу! Ми відбудуємо своє!
Сили є! Маємо звідкіля їх черпати, просто роззирніться: дитячий сміх та безпосередність, які заражають; телефонний дзвінок рідним, що тримає вкупі; смс з передової, що додає надій; наша культура, яка зараз розцвітає; подорожі, що допомагають відновитися..
Ми сильні, бо ми – єдині! І це наша українська супер-геройська риса!
Так, на нашу долю випали часи болісних змін та всі випробування пройдемо з гордістю!
Все буде Україна! І навіть – більше!
Тримайся, рідна!
