Буча – ще одне місто під Києвом, яке зазнало значних страждань в результаті нападу росіян. Масове вбивство мирних жителів міста рашистськими нелюдями отримало назву “Бучанська різанина”. Навіть після всіх страждань та втрат місто вистояло й залишилось українським, за що й отримало звання “Міста-героя України”. Як і безліч решти населених пунктів Київщини Буча також має досить захопливу історію. Пропонуємо поринути в минуле цього мужнього міста разом з нами.
До XX століття на місці сучасної Бучі було село Яблунька. Наприкінці 19 століття неподалік від села було збудовано цегельний завод, на якому виробляли цеглу дуже високої якості. ЇЇ позначали однойменним із назвою села клеймом “Яблунька”, що свого часу було знаним знаком якості. Дещо пізніше тут з’явився й крохмально-паточний завод, коло якого було утворено також 2 водойми. У сучасній Бучі до війни вони були популярним місцем відпочинку серед місцевих мешканців. В будівництво заводів та розвиток місцевості традиційно вкладалися польські шляхтичі.
Серед осіб, чий життєвий шлях був певним чином пов’язаний з Бучею, є багато визначних постатей. На початку XX століття тут придбав дачу батько відомого українського письменника Михайла Булгакова – Афанасій. А зовсім неподалік мешкав засновник Київської школи живопису, український художник М. І. Мурашко. Кажуть, багато його робіт побачило світ саме завдяки натхненню бучанськими краєвидами.
Так само як й Ірпінь, у XX столітті Буча вважалась дачним поселенням. Людей приваблювала віддаленість від міста й відповідно – чисте повітря, проточний струмок для купання й риболовлі, мальовничі ліси для прогулянок та полювання. За часів Другої світової війни в Бучі локалізувався командний пункт Першого Українського фронту на чолі з генералом М. Ватутіним.
В історії Бучі також можна зустріти ім’я Вітольда Камінського – лікаря, що присвятив життя лікуванню людей водними процедурами. Саме в цьому місті щоліта відпочивали родини академіка Євгена Патона, композитора Левка Ревуцького. Тутешнім спокоєм передмістя надихались у своїй творчості композитор І. Шамо, акторка М. Заньковецька, поет М. Рильський, письменник В. Сосюра й багато інших.
Так само як у майже кожному населеному пункті України в Бучі можна було зустріти назви, що так чи інакше перегукувались з історією й культурою росії. Тому з 2015 року було перейменовано багато адміністративних найменувань. У період з 2001, коли Бучі виповнилось 100 років, і до початку російської війни в Бучі було встановлено багато пам’ятників, присвячених творцям української історії й культури, засновано зелених зон, відкрито дитячих гуртків, садків, шкіл.
Орки напали на Бучу 28 лютого. Мешканці мужньо тримали оборону аж до дня звільнення міста: кожен робив, що міг, але ні в кого не було й думки здаватися у боротьбі з нападниками. Рашистів було вишиблено з міста за місяць – 31 березня. На жаль, за цей час вони встигли наробити лиха: березень в Бучі не можна назвати ніяк, окрім як кривавим місяцем. Кожен злочинець, причетний до вбивств та руйнувань в Бучі буде покараний. Місто буде відбудоване, а спогади про події в ньому ніколи не дадуть нам забути про те зло, яке принесли на нашу землю рашисти. І ми зробимо все для того, аби наступні покоління не відкотилися знов у лояльність до росіян.
Буча – чудове місто, що активно розвивалось та росло перед війною. Тому після відбудови воно розквітне ще дужче й тепер завжди гордо носитиме назву міста-героя!
