Категорія
Розповіді про мандри

Барселону туристи люблять нестримно. До пандемії щороку місто відвідували більше 2,5 мільйона мандрівників — це майже стільки ж, як самих барселонців. За даними аюнтаменто (мерії), на вулицях столиці Каталонії звучало 220 мов.

«Кожен Божий день у календарі — день якогось святого, а це означає, що фієста не припиняється, а лише з одного іспанського містечка перетікає до другого», — вражено писав про іспанців англійський письменник Дрю Лоней.

Коли турист зупиняється в Барселоні або неподалік, йому теж здається, що він потрапив на свято, яке «завжди буде з ним». Однак досить швидко переконуються: Каталонія — не просто географічна назва, а батьківщина народу, який прагне свого визнання у світі. І обожнювання каталонцями фієсти, мабуть, — одна з небагатьох рис, яка пов’язує їх з іспанцями. А столиця автономії Барселона — єдине місто в світі, яке має сім пам’ятників, занесених у списки ЮНЕСКО за класом «зеро».

Звісно, у кожного туриста свій маршрут, однак усі вони без винятку перетинаються біля дивовижних архітектурних творінь Антоніо Гауді. Це ім’я, без якого Барселону вже більше ніж століття просто неможливо уявити.

«Перед нами, панове, або геній, або божевільний», — не втримався директор Вищої технічної школи архітектури, вручаючи 1878 року дивакуватому студенту диплом. На що майбутній автор «шедеврів у камені» зреагував спокійно: «Схоже, віднині я архітектор». Гауді жив у своєму світі, практично відмовився від мирських утіх, майже на півстоліття присвятивши себе улюбленій справі. Саме завдяки йому Барселона — одне з найкрасивіших міст світу і потрапила до золотого фонду історії світового мистецтва.

Його творіння не вписуються у звичні рамки: вони — доброзичливі, повітряні, здається, наслідують природу, а прямих ліній майстер не визнавав. Тому і Каса Міла, і Каса Батла («каса» з іспанської — будинок) нагадують як не бархан у пустелі, так танок метеликів — легкі, сонячні будівлі–візерунки. Сучасники майстра вважали їх абсолютно не придатними для життя, зате нинішні гості Барселони ладні вистоювати довжелезні черги, аби потрапити в середину незвичних споруд. До речі, вхід, скажімо, до Каса Батла коштує 16,5 євро — удвічі дорожче, ніж до паризького Лувру.

Нині творіння Гауді для Барселони — як піраміди для Єгипту: і слава, і гарне джерело доходів. Сам архітектор за життя мав великі гроші — завдяки, в тому числі, й меценатам, які підтримували його творчі поривання. Однак настільки недбало ставився до свого іміджу, що коли необачно потрапив під перший трамвай, який пустили в Барселоні, таксист відмовився відвезти бідолашного в лікарню, запідозривши в ньому волоцюгу. Останній спочинок Гауді (він загинув 1926 року 74–річним) знайшов у найвеличнішому своєму творінні — Храмі Святого Сімейства (Саграда Фамілія), який не завершений до цього часу. Його потроху будують на кошти доброчинців.

«Вам не здається, що він схожий на замок із піску?» — запитує турист, фіксуючи диво–храм на відео. «Ні, швидше на мрію, яка ніколи не збувається», — відповідає другий. Кожен помічає в цій дивовижі щось своє, Гауді ж мріяв утілити власне бачення Різдва Христового. На запитання одного з єпископів «Навіщо такими високими хрести робиш, хто їх побачить?», архітектор відповів: «Ангели будуть дивитися, хіба цього мало?»

Відноситься до країни